 Ревуцький Левко Миколайович народився 20 лютого 1889 у селі Іржавець на Чернігівщині.
Батько — Микола Гаврилович — здобув освіту в духовній семінарії, проте священиком не працював, а був сільським вчителем. За дорученням земства, він також проводив постійні спостереження на метеорологічному пункті, систематично готував різні діаграми й статистичні дані. Микола Гаврилович мав також непоганого баса та інколи співав дещо з репертуару для цього голосу. Крім того, Микола Гаврилович грав на скрипці під акомпанемент дружини. Мати — Олександра Дмитрівна (дівоче прізвище Каневська) ще за шкільних років навчилася гри на фортепіано. В пансіоні села Римарівців Гадяцького повіту музичної освіти вона набувала у німецького вчителя Блюмеля. У її репертуарі були твори Бетховена, п'єси Шопена, Шуберта і Шумана. Олександра Дмитрівна також вільно володіла французькою і німецькою мовами. Ранні роки
За спогадами самого композитора, у чотири роки він вивчив ноти, у нього проявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном, з п'яти років навчається гри на фортепіано. З 1898 року Ревуцький з своїм старшим братом Дмитром навчається у Прилуцькій гімназії. В ці роки він знайомиться із шедеврами світової та української літератури, зокрема під час під час концертів Ревуцький виступав із читанням уривків із «Євгенія Онєгіна» Пушкіна. Із 1903 був зарахований до київської приватної гімназії Г. Валькера та, одночасно до музичної школи Миколи Аполлоновича Тутковського. Там він навчається грі на фортепіано у М. Лисенка. З 1907 студіював право в Київському університеті. З того часу походять його перші твори для фортепіано: соната, прелюдії, вальси і концерт для фортепіано з оркестром. У 1913—1916 роках вчився композиції у Київській консерваторії в класі композиції Р. Ґліера та класі фортепіано у С.Короткевича і Григорія Ходоровського. 1916 року Ревуцький паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права). Довоєнні роки
У 1916-18 роках перебував в армії. 1919—24 викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках. В цей період була написана кантата «Хустина». З 1924 у Києві викладач Музично-драматичного інституту імені. М. Лисенка, з 1934 — Київській консерваторії. З 1935 - професор. Гостро критикований за фортепіанний концерт (1934), Ревуцький обмежив свою композиторську творчість, зосередившись майже винятково на професорській діяльності, редагуванні раніше написаних творів та громадській діяльності у Спілці композиторів України. Він — член оргбюро СРКУ (1932-39), оргкомітету СК СРСР (1939-48), голова правління СКУ (1944-48). Повоєнні роки
Під час Другої світової війни Ревуцький був керівником кафедри історії й теорії музики Ташкентської консерваторії. По закінченню війни — повернувся до Києва і продовжував викладати до 1960 року. Левка Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв’язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістично Праці. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві. Музична творчість Левка Ревуцького
Ревуцький автор творів великих музучних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів P.), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі. Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцького дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Гал. пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»). Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л.Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л.Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок. Разом з Б. Лятошинським Ревуцький вважається найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи.
Він виховав цілу генерацію нинішніх українських композиторів: М. Дремлюгу, В. Гомоляка, О. Андреєва, Г. Жуковського, Г. Майбороди і П. Майбороди, В. Кирейка, А. Филипенка, С. Жданова, А. Коломийця, О. Зноско-Боровського, Л. Левитова, В. Рождественського, Л. Грабовського та ін. Ревуцький багато зробив для популяризації творчості М. Лисенка. Він був редактором повного видання творів М. Лисенка. Л. Ревуцьким була здійснена фундаментальна редакція, а також доповнені й оркестровані деякі номери його опери «Тарас Бульба». Також Л. Ревуцьким здійснена редакція фортепіанного концерту В. Косенка.
|
